Ми живемо в океані звуків. Що являють собою звуки? Як вони утворюються? Чому неможливо почути гуркіт ракетних двигунів у космосі? Чому грім чути пізніше за спалах блискавки? Для чого в студіях звукозапису стіни вкривають шаром звукопоглинальних матеріалів? Як у повній темряві кажани та дельфіни знаходять здобич? Спробуємо знайти відповіді на ці запитання.
Звук — це фізичне явище, що являє собою механічну хвилю частотою від 20 до 20 000 Гц.
Джерела звуку — це різноманітні тіла, що коливаються із частотою 20-20 000 Гц. Так, джерелами звуку є мембрани навушників і струни музичних інструментів, дифузори гучномовців і крила комах, частини машин тощо. У трубі, флейті, свистку звук утворюється коливанням стовпа повітря всередині інструментів. Голосові апарати людини й тварин також є джерелами звуку.
Для вивчення звуку зручно використовувати камертон.
У приймачах звуку відбувається перетворення звукових сигналів на інші сигнали, завдяки чому звук можна сприймати та аналізувати. До приймачів звуку, зокрема, належать органи слуху людини та тварин, — в цих органах звукові (механічні) коливання перетворюються на нервові імпульси. У техніці для приймання звуку здебільшого застосовують перетворювачі, в яких звукові коливання зазвичай перетворюються на електричні.
Уперше швидкість поширення звуку в повітрі виміряв французький учений Марін Мерсенн (1588-1648) у 1636 р.
Швидкість поширення звуку залежить від температури, густини, складу та інших характеристик середовища. Так, у рідинах звук поширюється швидше, ніж у газах, і повільніше, ніж у твердих тілах. Швидкість поширення звуку зазвичай збільшується зі збільшенням температури середовища. До того ж чим менша маса молекул середовища, тим швидше поширюється звук. Розв’язуючи задачі, використовуватимемо приблизні значення швидкості поширення звуку.
Інтерактивна симуляція "Фізика в школі" (швидкість звуку - гроза)
Інтерактивна симуляція "Фізика в школі" (швидкість звуку - літак)
Зверніть увагу! Оскільки звук — це механічна хвиля, а для поширення механічної хвилі необхідне середовище, звукова хвиля не поширюється у вакуумі.
Звуки різної частоти ми сприймаємо як звуки різного тону: чим більшою є частота звуку, тим вищий тон звуку, і навпаки.
Ми легко відрізняємо високий тон дзижчання комара від низького тону гудіння джмеля, звучання скрипки — від звучання контрабаса.
Гучність звуку визначається насамперед амплітудою звукової хвилі (найбільшою зміною тиску в області спостереження): чим більша амплітуда, тим гучніший звук.
Проте гучність звуку також залежіть від його тону (частоти звукової хвилі). Людське вухо досить погано сприймає звуки низьких (близько 20 Гц) і високих (близько 20 000 Гц) частот, найкраще — середніх частот (1000-3000 Гц).
Інтерактивна симуляція "Фізика в школі"
На межі поділу різних середовищ звукова хвиля, як і світло, зазнає заломлення, поглинання та відбивання.
Якщо стати недалеко від скелі або поодинокого хмарочоса та плеснути в долоні чи гучно крикнути, через невеликий інтервал часу почуємо повторення звуку. Це — відлуння.
Відлуння — це звук, відбитий від віддаленої перешкоди.
Звукові хвилі, частота яких менша за 20 Гц, називають інфразвуковими (від латин, infra — нижче, під).
Звукові хвилі, частота яких перевищує 20 кГц, називають ультразвуковими (від латин. ultra — понад, за межами).
Ехолокація — спосіб виявлення й отримання інформації про об'єкт за допомогою відлуння.